- Самбір європейський

Колишній надзвичайний і повноважний посол України в Білорусі (2010-2011), комендант Майдану під час Помаранчевої революції, віце-прем’єр уряду Юлії Тимошенко Роман Безсмертний сьогодні в ефірі Білоруської редакції Радіо Свобода прокоментував нинішній події в Україні станом на ранок 30 січня.

– Незважаючи на те, що нібито робляться якісь кроки і парламент прийняв якісь рішення, в цілому ситуація загострюється. І з тієї простої причини, що кроки, які зараз роблять парламент і уряд, треба було робити як мінімум два місяці тому. Очевидно, що сьогодні люди вимагають відставки президента і дострокових виборів президента і парламенту. Вчорашні рішення, які пов’язали амністію політв’язнів зі звільненням приміщень органів місцевого самоврядування та органів державної влади, не дадуть розрядки ситуації.
Напружується ситуація ще й тому, що влада починає організовувати «загони» з тітушок, які під гаслом того, що вони нібито захищають владу, починають оборону державних установ та інше. Очевидно, що повсталий народ сприймає це як спробу розправитися з ним. На вулицях і на дорогах з’являються блок-пости, водомети, бронетранспортери. Все це не сприяє розв’язанню ситуації.

Що може розрядити ситуацію? Сьогодні набирає обертів та складова, яка – і тільки яка – на моє переконання, може вирішити ситуацію – це міжнародне посередництво. Причому це мають бути Росія-Німеччина чи Росія-США, чи й навіть трійка Європа-Росія-США. Без такого посередництва ситуацію навряд чи вдасться вирішити мирним способом.

Адже мова сьогодні не йде про те, чи вистоїть українська влада, чи вистоїть український президент. Мова йде тільки про те, як їм відступити з найменшими «жертвами». І всі ці розмови, які ми чуємо з вуст української влади, що Україна не вимагає серйозного міжнародного посередництва – ця бравада вже ніким тут не сприймається. Адже всі розуміють прекрасно, що вчора у Верховній Раді, коли президент змусив депутатів Партії регіонів проголосувати за закон «про амністію», який пов’язує «амністію» зі звільненням приміщень, – це був останній козир президента, який він витягнув із рукава. Наступного такого голосування вже не буде.

– Чи вірите Ви, що Янукович може самостійно і добровільно піти у відставку?

– Він розуміє, що мова йде про його політичну долю, не про фізичну. Думаю, що остання крапля, яка змусить його піти на це, – це фінансова ситуація січня. На сьогодні бюджет зібрав 15 відсотків від запланованих доходів державного бюджету. Це – вирок.

– Яка у всьому цьому процесі роль опозиції?

– Це справа самої опозиції. Очевидно, що на сьогоднішній день там викристалізувався лідер, і його підтримка зростає – це Віталій Кличко. Зростає його президентський рейтинг. Треба розуміти, що в цій трійці – Кличко, Яценюк, Тягнибок – з’явився ще й повноправний четвертий конкурент – Петро Порошенко. Як ситуація буде розв’язана між ними, це питання їхніх внутрішніх домовленостей. Вони – найближче політичне майбутнє України.

Якщо влада захоче на сьогоднішній день прискорити вирішення ситуації, то їй треба купувати квиток, їхати в Качанівку до Тимошенко, просити її, щоб вона вийшла. Її поява на Майдані дуже швидко заспокоїла б ситуацію.

Але, як Ви бачите, тут проблема, що і лідери опозиції останнім часом не піднімають це питання, та й влада набагато більше боїться зараз Тимошенко, ніж півроку чи рік тому.

– Як події в Україні позначаться на регіоні і в Білорусі зокрема?

– Якщо у Лукашенка в голові ще залишився смалець, хоч трошки, то він піде на лібералізацію ситуації. Адже вітер свободи, який дихнув звідси, може накрити штормом Росію, а Білорусь тим більше. Це безслідно не проходить.

Я погоджуюся з президентом Саакашвілі, що мова йде не просто про повстання в Україні. Мова йде про глобальну революцію, яка відповідає на питання про стосунки влади і народу.

Як у 1917 році Європа і світ зробили висновки з революції в Росії, так і тепер сусідні країни і весь світ повинні зрозуміти, що треба змінювати відносини між державою і владою. Адже те, що відбувається сьогодні в Києві, структурно й організаційно повністю відрізняється від того, що сталося рік тому в азійських і африканських країнах. По суті, це нова відповідь наступаючим викликам глобалізації.

Рівень самоорганізації в цьому процесі перевищив усі теоретичні напрацювання, які були. Ситуацію зараз веде народ, а не лідери. Ось в чому її особливість.

І відповідь потрібно давати народу, а не сидіти в кабінетах і про щось домовлятися. Кулуарних домовленостей народ сьогодні не сприймає. Потрібна публічна дискусія і публічний договір з народом. І тоді народ це сприйме.